Перші жінки хіміки
Досить часто студенти чи аспіранти запитують про перших знаменитих жінок хіміків. Адже серед тих талантів, хто створив науку хімію, — спочатку алхіміки, потім лікарі та аптекарі й, нарешті, власне хіміки — були ж не тільки чоловіки?
Зазвичай, спочатку розповідаю про феномен — Марію Склодовську Кюрі (18671934), яка одержала дві Нобелівські премії — одну з хімії (1911), другу — з фізики (1903). Згадую імена жінок хіміків, які були і залишаються “на слуху”. Про Маргарет Тетчер, нині баронесу, прем'єрміністра Великобританії в 1979 - 1990 рр., яка закінчила хімічний факультет престижного Самервіллколеджу Оксфордського університету. Кажуть, вона була здібним інженером хіміком. Про Єлену Чаушеску (1919 - 1989), віце президента Румунії, академіка, фахівця в галузі полімерної хімії, розстріляну разом зі своїм чоловіком в період румунської оксамитової революції. Згадую про її королівську високість принцесу Таїланду Чалабхорн Махідол — молодшу дочку таїландського короля Бхумібола Адулядея і королеви Сірікат. Нині вона директор дослідницького інституту в Бангкоку та професор хімії в Університеті Махідол. У колі наукових інтересів принцеси — хімія природних сполук. Сьогодні цей напрям досліджень відносять до розділу біоорганічної хімії. Неодмінно, хоча й коротко, говорю і про Катерину Олексіївну Фурцеву (19101974) — хіміка за освітою. Вона чотири роки була секретарем ЦК КПРС, а потім працювала міністром культури СРСР. На цій посаді вона, певно, найбільше запам'яталась співвітчиз-никам старшого покоління. Але завжди знаходиться в аудиторії студент, який запитує про найперших жінок хіміків. Тож, найдавніші свідчення того, що жінки цікавилися хімією, датовані ще XIII століттям до н.е. Глиняні клинописні таблички повідомляють, що у Вавилоні головним “хімікомтехнологом” з виробництва парфумів була Таппуті Белатекаллім. Вона керувала виробничим процесом і займалася дослідницькою роботою, одержувала нові різновиди парфумів. Найбільшої
популярності серед жінокучених у період середньої та пізньої античності досягла Марія Олександрійська. Про неї відомо із праць Зосима Панополіського, який жив на рубежі IIIIV ст.н.е. та написав 28 томів своїх праць. Вони визнаються нині енциклопедією з алхімії. У своїх працях Зосима постійно цитує Марію. Із його книг довідуємося, що вона винайшла або вдосконалила все скільки небудь істотне лабораторне алхімічне устаткування.
Зокрема вперше використовувала різні типи печей для нагрівання та дистиляції. Намагаючись перетворити неблагородні метали в золото, вона одержала багато сплавів міді, свинцю, ртуті. У наш час художники використовують вперше отриманий Марією
чорний пігмент — свинцевомідний сульфід. У працях Зосима згадуються також роботи жінки алхіміка за ім'ям Клеопатра. Вона написала трактат про ваги та виміри. Ім'я Клеопатри звичайно асоціюється з єгипетською царицею, котра жила з 69 по 30 р. до н.е. Чи могла єгипетська Клеопатра бути тією жінкоюалхіміком, про яку згадує Зосима? Адже цариця Клеопатра була досить освічена, її пізнання були широкі. Вона цілком могла писати трактати на різні теми. Особливо зналася вона в тій галузі людських знань, що
згодом назвали косметологією. Однак достовірних відомостей щодо підтверджень, що саме цариця Клеопатра та алхімік Клеопатра — одна й та сама особа, на сьогоднішній день не існує.
До середини X століття, коли наука в Європі пішла на підйом, головними центрами жіночої освіти стали монастирі. Відомою представницею жінок природознавців того часу була ігуменя одного з монастирів у Німеччині Хіль дегарда Бінгінська (1098 - 1179). Вона
знала алхімію, астрономію, медицину, написала енциклопедію з описом різних видів рослин і мінералів, склала карту Всесвіту. Та більшість жінок учених у ті далекі часи займалися медициною. Ця професія була однією знайнебезпечніших. Адже в Європі лю
тувала інквізиція. В XVII ст. були звинувачені в чаклунстві та спалені на багаттях не менш 40 тисяч жінок. І найбільше постраждали саме медики — їх звинувачували майже поголовно.
Першою жінкою на теренах Російської імперії, що вступила на шлях самостійних хімічних досліджень, була Ганна Федорівна Волкова (18?? - 1876). Про життя цієї жінки збереглося мало відомостей. Немає даних про те, де і як вона одержала хімічну освіту, хто були її вчителі. В 1870 р. Волкова опублікувала статтю, в якій уперше описала одержання в чистому вигляді вихідної сполуки для виробництва відомого нині замінника цукру — сахарину. В 1870 році Волкова — першою з жінок — була прийнята до членів
Російського хімічного товариства. Усього за три роки (1870 - 1873) вона опублікувала близько 20 наукових статей. На жаль, рання смерть Г.Ф. Волкової не дозволила їй пов
ністю реалізувати себе.
Першою жінкою Росії, котра одержала диплом доктора наук з хімії була Юлія Всеволодівна Лермонтова (1846 - 1919). Ось як склалася її доля. Батько Юлії Всеволодівни (між іншим, троюрідний брат поета М.Ю. Лермонтова) був генералом, директором Московського кадетського корпусу. Інтерес до хімії пробудився в Юлії з дитячих років. Кращі викладачі кадетського корпусу давали їй приватні уроки з хімії. Серед них був і вихідець з України Семен Васильович Панпушко (1856 - 1891) — автор першого в Росії “Збірника завдань з хімії з поясненням їхнього рішення”. Але коли Юлія вирішила продовжити освіту за кордоном, батько рішуче став проти бажання дочки. Швидше за все Юлії Всеволодівні не вдалося б переконати батька, якби не її щира
дружба із Софією Василівною Ковалевською (1850 - 1891) — знаменитим математиком кінця позаминулого сторіччя. Та зуміла знайти підхід до незговірливого батька. Зрештою восени 1869 р. Лермонтова приїхала в Гайдельберг, де оселилася в родині Ковалевської. Там вона почала працювати в хімічній лабораторії знаменитого Роберта Бунзена (1811 - 
1899) і виконала змістовне дослідження з хімії платинових металів. Однак її більше цікавила органічна хімія. Її проблемами вона й стала займатися, переїхавши в 1871 р. до
Берліна. Тут її наставником став відомий хімікорганік Август Гофман (1818 - 1892), іноземний членкореспондент Петербурзької АН (1857 р.). Уже перша стаття Лермонтової
“Про склад дифеніна” містила нові дані, зокрема була встановлена правильна формула цієї органічної сполуки — майбутнього лікарського препарату. Роботу в 1872 р. було
повідомлено на засіданні Німецького хімічного товариства. Юлія Всеволодівна починає замислюватися про докторську дисертацію, вибравши для публічного захисту Геттінген
ський університет. “Геттінген ще більш типове маленьке університетське містечко, ніж Гайдельберг. За розмірами дуже невеличкий університет” — згадувала пізніше Лер
монтова. У цій “рафінованій” обстановці восени 1874 р. за роботу “До вивчення метиленових сполук” їй присудили науковий ступінь доктора філософії “cum magna laude” (з великою похвалою). Ось саме так Ю.В. Лермонтова стала першою російською жінкою, яку було відзначено докторським ступенем за дослідження в галузі хімії. У цьому ж році й у цьому ж університеті доктором у галузі математики стала й С.В. Ковалевська — перша жінка - математик Росії. Пригадаю тут дещо сумний випадок із історії життя С. Ко
валевської. У квітні 1890 р. вона переїхала до Росії з надією, що її оберуть дійсним членом Петербурзької АН на вакантне місце. Незважаючи на те, що Ковалевська була вже членом - кореспондентом АН, їй сказали, що присутність жінок на засіданнях “не у звичаях Академії”! Повернув шись на батьківщину, Юлія Всеволодівна працювала в
Петербурзі в О.М. Бутлерова (1828 - 1886) і в Москві —у В.В. Марковникова (1837 - 1904). Обидва корифеї органічної хімії відгукувалися про свою співробітницю з теплом та повагою. Добре вона знала й Д.І. Менделєєва (1834 - 1907). Його статтю (нині класичну) про неорганічне походження нафти вона переклала французькою мовою. Упродовж кількох років Лермонтова була активним членом Російського хімічного товариства (членство з 1881 року). Ю.В. Лермонтова належить до тих учених - хіміків, які закладали основи сучасної нафтохімії. На жаль, через складні життєві обставини, в 1881 р. їй довелося залишити наукову діяльність.
Залишивши хімію, Лермонтова енергійно зайнялася сільським господарством у сімейному маєтку Семенково, що в 3 км від платформи Жайворонки (Білоруська з/д).
З 1886 року вона жила тут постійно, захоплено та результативно займалася насінництвом, добривами, використовуючи новинки, про які довідалася на Всесвітній виставці в Парижі (1889). Лермонтова прожила довге життя, не створивши власної родини. Ніжно прив'язавшись до своєї хрещениці — Соні (дочка С. Ковалевської), вона стала для
неї не тільки вихователькою, але й другою матір'ю. Коли Софія Ковалевська раптово померла (1891), постало питання про те, як бути з повністю осиротілою дівчинкою
(В.О. Ковалевський помер у 1883 р.). Участь у долі Сонечки взяли  багато друзів і знайомих, але найближчою для неї людиною залишилася “мама Юля”. Материнська при
хильність уже літньої Юлії Всеволодівни виявилася в її заповіті: свій маєток вона передала в повну власність малолітній Соні (Софії Володимирівні) Ковалевській.
Після подій 1917 р. Лермонтовій довелося пережити багато хвилювань, тому що місцева влада намагалися виселити її з власного будинку. Але в справу втрутився народний комісар освіти А.В. Луначарський. Він домігся, щоб її залишили в спокої. У вересні 1919 р. у Юлії Всеволодівни відбувся крововилив у мозок. Три місяці тривала боротьба за її життя. У грудні того ж року, не доживши кілька днів до 73 років, Лермонтова померла. Склалася б її доля поіншому, безсумнівно, вона була б у перших рядах видатних хі
міків російської держави. У довіднику “Видатні хіміки світу” серед 1220 учених лише 19 жінок. Чому ж жінки домагаються менших успіхів у хімії, ніж чоловіки? Адже у вищих хімічних навчальних закладах їх навчається більше, ніж чоловіків. Але подальші шляхи чоловіків і жінок у науці розходяться. Приблизно половина жінок відходять від наукових досліджень відразу ж після закінчення навчання. Іноді вони домагаються значних успіхів в інших сферах людської діяльності, як, скажімо, К.О. Фурцева чи М. Тетчер. Тим же, хто хоче продовжити серйозні дослідження, найчастіше доводиться робити вибір між родиною та наукою. Жінок, які досягли самих вершин хімії, дуже мало. Так, у національ-них академіях наук світу число жінок — членів академій коливається від 2 до 5%. Не виняток тут і НАН України. Сьогодні у її складі серед дійсних і членівкореспондентів немає жодної жінки хіміка. І не було за всю історію існування Академії з 1918 року. Це потребує виправлення, то ж яскраве сузір'я жінок хіміків в Україні є!